browser icon
You are using an insecure version of your web browser. Please update your browser!
Using an outdated browser makes your computer unsafe. For a safer, faster, more enjoyable user experience, please update your browser today or try a newer browser.

Українське Трипілля і китайське Яншао: дивовижні паралелі

Posted by on Май 1, 2014

1fq2q6ObcLw Відомо, що після приручення коня, яке вперше було здійснено на просторах Причорномор’я близько 4350р. до н.е. енеліотичною людністю «оріями» або «трипільцями», їм стали доступними такі відстані: як Балкани, Кавказ, Близький Схід чи Індія, так і береги Атлантики, навіть Тихого океану. Тут і долина ріки Хуанхе, що в Манчжурії (Китай), де хвиля трипільських поселенців не тільки насадила орне землеробство й стійлове тваринництво, а й пересадила культуру мальованої кераміки, яку названо «яншао». Вона розвивалася на китайській землі протягом 3000-2000 років до н.е.

Усіх, хто каже, що трипільці спустилися на територію України з Румунії, Корсики, Піринеїв чи ще звідкись, адресуємо до роботи трьох видатних англійських лінгвістів-поліглотів Макніла, Мак-рама і Крена «Історія англійської мови». Ці шановані автори показали стрілочками на своїй мапі, яку ми подаємо у статті, що і англійська, і всі інші індоєвропейські мови походять з мовного середовища Причорномор’я і Середньої Наддніпрянщини.

То хто ж уперше встановив творчу спорідненість, стильову аналогію між цими явищами, територіями? На це ще в першій чверті ХХ ст. вказала шведські археологи, передусім Ю.Г.Андерсон, який у 1921 році широко відомі праці й був причетним до створення в Стокгольмі Музею прадавньої далекосхідної кераміки. Характерезиючи орнаменти, він відзначає, що найпоширенішим є мотив плахти (шахової дошки) та спіралі. Він також звернув увагу на масове побутування покришки, що мала вигляд антропоморфної голови, яку в Китаї називають «гань». Він також константував разючу схожість яншаоських малюнків з орнаментикою Суз, Анау, Трипілля й твердив, що до Китаю вона прибула з Заходу, і тут вона з’вилася вже зрілою, стилістично завершеною, сформованою в «закінченому вигляді». У своїй пізнішій праці 1943 року він ще раз наголосив: «Разюче співпадіння розписів Трипілля і яншао не потребує коментарів».

О.Менгін у своїй праці «Weltgeschichte der steinzeit» запевняє, що спіральний орнамент пізнішого східно-індійського посуду з провінції Аннам слід виводити з мальованого посуду провінції Канзу в Китаї. Того ж самого китайського походження є також спіральний орнамент навколо розмальованих посудин в Японії пізнішого стилю Йомон з останнього тисячоліття до Христа, як твердить І.Ірот.

Крім того Г.Кюн заявив беззастережно, що північно-китайська мальована кераміка є відногою трипільської. Український дослідник нашої праісторії Ярослав Пастернак, спираючись на висновки ряду вчених (Ф.Драйка — професора університету в Гонконгу, а також Г.Шмідта, Г.Кюна, І.Франкфуртера, О.Менгіна, Л.Бахгофера, А.Окладникова з Новосибірська), вказує, що найближчі аналогії з мальованою китвйською керамікою яншао (також Янг-Шао) щодо орнаменту і форми має одна тільки трипільська культура України.

Підсумовуючи всі ці погляди, що аналізують взаємини між яншао та Трипіллям, згадуваний В.Євсюков зазначає, що в головних етапах культури яншао — баньшань і мачан — спільним для обох етапів є мотив «світового дерева», а також незнаний в палеоліті знак хреста і хрестовидної побудови.
Особливо цінним є малюнки покришок «гань», форм і орнаментів на макітромисках «пень», близьких за формою сучасним гончарним виробам з Поділля, особливо Адамівки, Заміхова, Меджибожа чиbRpVqF-29mo Тимара. Наявність у сучасному гончарстві Поділля ряду ознак, близьких до традицій Трипілля та тотожних в кераміці Яншао, ще раз підтверджують заваги нашого видатного археолога Я.Пастернака, про початок антрополога Яна Чекановського про безперервне існування українців від кінців V тисячоліття до н.е., як і погляд французького дослідника праісторії Р. Седійо, що орії «були панами сходу й заходу від Атлантики до Ганг, Алтай і Манчжурію». Вони збігаються з гіпотезами про прадавні корені українського народного мистецтва, що їх виводили В.Хвойка, Хв.Вовк, С.Гамченко, М.Біляшівський, а ближче до наших днів утверджували О.Кандиба, Р.Герасимчук, П.Курінний, В.Мицик, Б.Стебельський й інші.

На окрему згадку заслуговують зображення на денцях чаш для води. Посудини типу чаші поширені в різних культурах цієї епохи, їхнє призначення визначають як культове: вони мали слугувати для певних ритуалів викликання дощу — для цього в них наливали воду і виконували з ними певні магічні дії, звідки, на думку Б. Рибакова, й пішло слово «чародійство».

Такого типу посуд ми знаходимо і в трипіллі, і в культурі яншао. Чаша, як місткість для води, була важливим елементом в керамічному комплексі цих культур. Однак погляньмо на сюжети орнаментів цих чаш: у яншао тут найчастіше зустрічаються зображення жаб, а в трипіллі— те, що Б. Рибаков називає «небесними лосихами» — Причому, ці сюжети є досить стійкими. Метою зображень на денцях таких посудин було викликати з неба дощ. Тому тут мали місце символи, що пов’язувалися з небесною вологою.

Цікаво, що яншаосці зображували всередині чаші саме хтонічних тварин — таких як жаба, а також змій та черепаха, які, повзаючи по землі, принаджували небесну вологу на поля. Трипільці ж, зі свого боку (якщо приймати інтерпретацію Б. Рибакова), зображували небесних напівтварин-напівбогів, які, турбуючись про землю, посилали людям дощ.

В цьому випадку, проте, викликає певні питання розуміння під кометоподібними образами з «ріжками» «небесних лосих». Незаперечною є інтерпретація «хвостів» зображень як потоків дощу, адже таке зображення дощу маємо на великій кількості посуду. Однак привертає увагу той факт, що групи паралельних хвилястих, прямих, або ж концентричних ліній, які символізують воду, дуже часто пов’язані з зображенням хтонічних тварин, більше того, їх зображення часто схематизуються до цих ліній (образ жаби в яншао та зміїна спіраль в трипіллі). Це спостереження уможливлює припущення, що кометоподібні зображення могли б бути пов’язані зі зміями-драконами як тваринами хтонічними, до того ж, дракони можуть бути рогатими, а з іншого боку ці рисочки могли б трактуватися як промені світла, що їх випромінюють очі дракона (до речі, В. Збенович наводить цікаве зображення драконів з пальчикоподібними «ріжками» на голові). Таким чином, ці зображення можна було б тлумачити як образ дракона-дощу.

Логічно постає питання про співвідношення змія і дракона. Вони генетично пов’язані між собою, в цій парі образ змія є, мабуть, більш раннім. З іншого боку образ дракона не витісняє і не замінює собою змія. Е.М. Яншина вказує, що культ дракона може розглядатися як частина загального культу змій.

В. Євсюков наводить дуже цікаву думку про виникнення образу дракона: візьмімо будь-яке типове уявлення про світове дерево в оточенні тварин (змій внизу, птах нагорі та якісь тварини по боках), «приберімо» подумки дерево та складімо тварин в одну істоту — таким чином ми отримаємо дракона — синкретичний образ космосу.

В різних культурах вплив цього культу був різним. Важливість образу дракона в культурі Китаю незаперечна, існує навіть гіпотеза, що дракон був тотемом племені Ся, культура якого, начебто, лягла в основу китайської культури. Цікаве також інше припущення: дракон міг вже тоді бути узагальнюючим символом, що поєднував риси різних тотемів, можливо, він був загальноплемінним предком.
k2eNG8hrmBY
В пізніших традиціях на території України дракон не мав такого великого значення, як у Китаї. Одначе, в ранньому трипіллі він відігравав досить значну роль, про що свідчать його численні зображення на посуді. Причому це є саме зображення драконів, а не просто зміїв, бо часто вони мають крильця, збільшені очі та своєрідні ріжки.

Ще одна загадка, залишена нам трипільцями, – знамениті китайські символи «Інь» та «Янь», присутні на трипільських черепках .Саме на виробах наших Прапращурів вперше з’явилися ці сакральні символи, які згодом лягли в основу давньо-китайської філософії та медицини.

Біла половина (Ян) включає в себе чорну монаду (одиницю), а чорна половина (Інь) – білу. Ці дві половини — космічні полярні сили, переливаючись, підтримують рівновагу і гармонію світу. Вони символізують наявність вічних протилежностей: у чоловічому началі жіночого, а в жіночому – чоловічого, у зовнішньому внутрішнього, а у внутрішньому — зовнішнього, у світлому — темного, і навпаки . Згадаймо українську «Велесову Книгу»: «Чорноба і Білоба у Сварзі Перуняться, Світ цей утримуючи». Кожна з цих половин підтримує постійний логічний зв’язок одна з одною, взаємодоповнюючись і творячи — Цілісність, Коло, або Дао — безкінечність творення буття, що дуже співзвучно з латинським: duo тобто подвійність, неоднозначність.

Олексій Братко-Кутинський в своїй книзі “Феномен України” порівнює українські слова “див”, “дива”, “два” і китайське ім’я подвійного першоначала “Дао”. Чи можуть вони бути пов’язаними? Він виявив варіанти одного з даоських знаків у гербах українських дворянських родів. Православна українська старшина не могла ставити у свої родові герби даоські знаки, але це могла бути родова символіка, яка тягнеться з прадавніх джерел, спільних для всіх арійських народів.

Використані джерела:

© Лащук, Ю. Українське Трипілля, китайське Яншао і сучасне Поділля / Ю. Лащук // Артанія. — 2010. — № 1. — С. 59-62.
© Cтрелкова А.Ю. Трипілля та яншао: символіка орнаментів кераміки // Культурологічні студії.– К.: Видавничий дім “KM Academia”, 1999.– Випуск 2.– С. 103-117.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Это не спам.
сделано dimoning.ru