Відомо, що після приручення коня, яке вперше було здійснено на просторах Причорномор’я близько 4350р. до н.е. енеліотичною людністю «оріями» або «трипільцями», їм стали доступними такі відстані: як Балкани, Кавказ, Близький Схід чи Індія, так і береги Атлантики, навіть Тихого океану. Тут і долина ріки Хуанхе, що в Манчжурії (Китай), де хвиля трипільських поселенців не тільки насадила орне землеробство й стійлове тваринництво, а й пересадила культуру мальованої кераміки, яку названо «яншао». Вона розвивалася на китайській землі протягом 3000-2000 років до н.е.
Усіх, хто каже, що трипільці спустилися на територію України з Румунії, Корсики, Піринеїв чи ще звідкись, адресуємо до роботи трьох видатних англійських лінгвістів-поліглотів Макніла, Мак-рама і Крена «Історія англійської мови». Ці шановані автори показали стрілочками на своїй мапі, яку ми подаємо у статті, що і англійська, і всі інші індоєвропейські мови походять з мовного середовища Причорномор’я і Середньої Наддніпрянщини.
То хто ж уперше встановив творчу спорідненість, стильову аналогію між цими явищами, територіями? На це ще в першій чверті ХХ ст. вказала шведські археологи, передусім Ю.Г.Андерсон, який у 1921 році широко відомі праці й був причетним до створення в Стокгольмі Музею прадавньої далекосхідної кераміки. Характерезиючи орнаменти, він відзначає, що найпоширенішим є мотив плахти (шахової дошки) та спіралі. Він також звернув увагу на масове побутування покришки, що мала вигляд антропоморфної голови, яку в Китаї називають «гань». Він також константував разючу схожість яншаоських малюнків з орнаментикою Суз, Анау, Трипілля й твердив, що до Китаю вона прибула з Заходу, і тут вона з’вилася вже зрілою, стилістично завершеною, сформованою в «закінченому вигляді». У своїй пізнішій праці 1943 року він ще раз наголосив: «Разюче співпадіння розписів Трипілля і яншао не потребує коментарів».
О.Менгін у своїй праці «Weltgeschichte der steinzeit» запевняє, що спіральний орнамент пізнішого східно-індійського посуду з провінції Аннам слід виводити з мальованого посуду провінції Канзу в Китаї. Того ж самого китайського походження є також спіральний орнамент навколо розмальованих посудин в Японії пізнішого стилю Йомон з останнього тисячоліття до Христа, як твердить І.Ірот.
Крім того Г.Кюн заявив беззастережно, що північно-китайська мальована кераміка є відногою трипільської. Український дослідник нашої праісторії Ярослав Пастернак, спираючись на висновки ряду вчених (Ф.Драйка — професора університету в Гонконгу, а також Г.Шмідта, Г.Кюна, І.Франкфуртера, О.Менгіна, Л.Бахгофера, А.Окладникова з Новосибірська), вказує, що найближчі аналогії з мальованою китвйською керамікою яншао (також Янг-Шао) щодо орнаменту і форми має одна тільки трипільська культура України.
Підсумовуючи всі ці погляди, що аналізують взаємини між яншао та Трипіллям, згадуваний В.Євсюков зазначає, що в головних етапах культури яншао — баньшань і мачан — спільним для обох етапів є мотив «світового дерева», а також незнаний в палеоліті знак хреста і хрестовидної побудови.
Особливо цінним є малюнки покришок «гань», форм і орнаментів на макітромисках «пень», близьких за формою сучасним гончарним виробам з Поділля, особливо Адамівки, Заміхова, Меджибожа чи
Тимара. Наявність у сучасному гончарстві Поділля ряду ознак, близьких до традицій Трипілля та тотожних в кераміці Яншао, ще раз підтверджують заваги нашого видатного археолога Я.Пастернака, про початок антрополога Яна Чекановського про безперервне існування українців від кінців V тисячоліття до н.е., як і погляд французького дослідника праісторії Р. Седійо, що орії «були панами сходу й заходу від Атлантики до Ганг, Алтай і Манчжурію». Вони збігаються з гіпотезами про прадавні корені українського народного мистецтва, що їх виводили В.Хвойка, Хв.Вовк, С.Гамченко, М.Біляшівський, а ближче до наших днів утверджували О.Кандиба, Р.Герасимчук, П.Курінний, В.Мицик, Б.Стебельський й інші.
На окрему згадку заслуговують зображення на денцях чаш для води. Посудини типу чаші поширені в різних культурах цієї епохи, їхнє призначення визначають як культове: вони мали слугувати для певних ритуалів викликання дощу — для цього в них наливали воду і виконували з ними певні магічні дії, звідки, на думку Б. Рибакова, й пішло слово «чародійство».
Такого типу посуд ми знаходимо і в трипіллі, і в культурі яншао. Чаша, як місткість для води, була важливим елементом в керамічному комплексі цих культур. Однак погляньмо на сюжети орнаментів цих чаш: у яншао тут найчастіше зустрічаються зображення жаб, а в трипіллі— те, що Б. Рибаков називає «небесними лосихами» — Причому, ці сюжети є досить стійкими. Метою зображень на денцях таких посудин було викликати з неба дощ. Тому тут мали місце символи, що пов’язувалися з небесною вологою.
Цікаво, що яншаосці зображували всередині чаші саме хтонічних тварин — таких як жаба, а також змій та черепаха, які, повзаючи по землі, принаджували небесну вологу на поля. Трипільці ж, зі свого боку (якщо приймати інтерпретацію Б. Рибакова), зображували небесних напівтварин-напівбогів, які, турбуючись про землю, посилали людям дощ.
В цьому випадку, проте, викликає певні питання розуміння під кометоподібними образами з «ріжками» «небесних лосих». Незаперечною є інтерпретація «хвостів» зображень як потоків дощу, адже таке зображення дощу маємо на великій кількості посуду. Однак привертає увагу той факт, що групи паралельних хвилястих, прямих, або ж концентричних ліній, які символізують воду, дуже часто пов’язані з зображенням хтонічних тварин, більше того, їх зображення часто схематизуються до цих ліній (образ жаби в яншао та зміїна спіраль в трипіллі). Це спостереження уможливлює припущення, що кометоподібні зображення могли б бути пов’язані зі зміями-драконами як тваринами хтонічними, до того ж, дракони можуть бути рогатими, а з іншого боку ці рисочки могли б трактуватися як промені світла, що їх випромінюють очі дракона (до речі, В. Збенович наводить цікаве зображення драконів з пальчикоподібними «ріжками» на голові). Таким чином, ці зображення можна було б тлумачити як образ дракона-дощу.
Логічно постає питання про співвідношення змія і дракона. Вони генетично пов’язані між собою, в цій парі образ змія є, мабуть, більш раннім. З іншого боку образ дракона не витісняє і не замінює собою змія. Е.М. Яншина вказує, що культ дракона може розглядатися як частина загального культу змій.
В. Євсюков наводить дуже цікаву думку про виникнення образу дракона: візьмімо будь-яке типове уявлення про світове дерево в оточенні тварин (змій внизу, птах нагорі та якісь тварини по боках), «приберімо» подумки дерево та складімо тварин в одну істоту — таким чином ми отримаємо дракона — синкретичний образ космосу.
В різних культурах вплив цього культу був різним. Важливість образу дракона в культурі Китаю незаперечна, існує навіть гіпотеза, що дракон був тотемом племені Ся, культура якого, начебто, лягла в основу китайської культури. Цікаве також інше припущення: дракон міг вже тоді бути узагальнюючим символом, що поєднував риси різних тотемів, можливо, він був загальноплемінним предком.
В пізніших традиціях на території України дракон не мав такого великого значення, як у Китаї. Одначе, в ранньому трипіллі він відігравав досить значну роль, про що свідчать його численні зображення на посуді. Причому це є саме зображення драконів, а не просто зміїв, бо часто вони мають крильця, збільшені очі та своєрідні ріжки.
Ще одна загадка, залишена нам трипільцями, – знамениті китайські символи «Інь» та «Янь», присутні на трипільських черепках .Саме на виробах наших Прапращурів вперше з’явилися ці сакральні символи, які згодом лягли в основу давньо-китайської філософії та медицини.
Біла половина (Ян) включає в себе чорну монаду (одиницю), а чорна половина (Інь) – білу. Ці дві половини — космічні полярні сили, переливаючись, підтримують рівновагу і гармонію світу. Вони символізують наявність вічних протилежностей: у чоловічому началі жіночого, а в жіночому – чоловічого, у зовнішньому внутрішнього, а у внутрішньому — зовнішнього, у світлому — темного, і навпаки . Згадаймо українську «Велесову Книгу»: «Чорноба і Білоба у Сварзі Перуняться, Світ цей утримуючи». Кожна з цих половин підтримує постійний логічний зв’язок одна з одною, взаємодоповнюючись і творячи — Цілісність, Коло, або Дао — безкінечність творення буття, що дуже співзвучно з латинським: duo тобто подвійність, неоднозначність.
Олексій Братко-Кутинський в своїй книзі “Феномен України” порівнює українські слова “див”, “дива”, “два” і китайське ім’я подвійного першоначала “Дао”. Чи можуть вони бути пов’язаними? Він виявив варіанти одного з даоських знаків у гербах українських дворянських родів. Православна українська старшина не могла ставити у свої родові герби даоські знаки, але це могла бути родова символіка, яка тягнеться з прадавніх джерел, спільних для всіх арійських народів.
Використані джерела:
© Лащук, Ю. Українське Трипілля, китайське Яншао і сучасне Поділля / Ю. Лащук // Артанія. — 2010. — № 1. — С. 59-62.
© Cтрелкова А.Ю. Трипілля та яншао: символіка орнаментів кераміки // Культурологічні студії.– К.: Видавничий дім “KM Academia”, 1999.– Випуск 2.– С. 103-117.
